Батько опинився в будинку для літніх людей, там і помер. А син полював за його спадщиною

Вранці завжди хочеться миру і приємних розмов, але дідусь нудьгував і нудьгував :

  • Синок, приніс би мені кільки баночку, дуже хочеться.
  • Тату, ну чим тобі пиріг з рибою не догодив, Наталя спекла.
  • Мені не до пирогів вже, зуби не ті. Рибки б м’якої поїсти. Дуже хочу хоч кілечкі банку, я ж у тебе не осетрини прошу.
  • Ніколи мені за твоєю кількою ходити, їж пиріг.

Віктор все частіше погоджувався з Наталею в глибині душі: примхливому старому пора б відправитися в будинок для людей похилого віку. То кільки йому принеси, то тиск поміряй, то одяг купи. Які ще наряди дідові потрібні? Одружитися зібрався, чи що?

Він все частіше сердився, жити під одним дахом виявилося не так весело, як він думав. Колись Віктор сам умовив тата продати будинок. Мовляв, куплю квартиру, разом будемо жити. І нудно не буде, і є кому доглянути. Скільки можна одному в селі жити?

Батько чіплявся за свою ділянку до останнього, але розсудив вірно: синові потрібно розширюватися, потрібно дітей ростити. І він допоможе, дідусь учитель і з уроками онукам допоможе, і за будинком догляне. І сумувати вистачить вже одному. Дружину не повернеш, і молодість не повториться. Сім’єю потрібно жити, поки кличуть.

Зажили добре, але казка швидко закінчилася. Внучки хамили, навчання їх не цікавила. Невістка докоряла діда кожною крихтою, шипіла змією – а піти нікуди.

Дід сидів у куточку кухні, йшов у двір, не знав, куди подіти себе, щоб нікого не дратувати.

І досидів. Коли старша внучка вийшла заміж, дід був в жаху: їй ще 18-и немає! Але життя змушує, і його поставили перед фактом:

  • Тату, доведеться тобі в будинок престарілих їхати, у внучки скоро дитина буде. Як їй з твоїм же правнуком тіснитися? Молодій родині допомагати треба, в твоїй кімнаті розмістимо.
  • Дід плакав, але говорити з сином більше не хотів.
  • Він думав, як же так?
  • І будинок продав.
  • І пенсію віддавав.
  • А тепер вмирати в будинку для літніх людей, як собаці безрідні?
  • Тату, ну ми ж кожні вихідні приїжджати будемо
  • Та ви й тут на вихідних зі мною словом перемовитися не прагнули.

Дід сподівався, не бачить покійна дружина, як себе син веде.

У будинку для літніх людей він все більше мовчав, насилу звикав до самотності, навіть їсти не хотів. Сина в гості він так і не дочекався, помер через півроку.

А перед смертю написав заповіт.

Все, що у нього було, залишив Даринці, волонтерці, що їздила в будинок для людей похилого віку доглядати, розмовляти, тормошити одиноких літніх людей. Вона і замінила дідові сім’ю. Вона і була поруч до кінця.

Синові він написав записку. Розповів, як йому хотілося спокійно дожити своє життя поруч з рідними. Як підлість сина підкосила його. І як він вирішив віддати добрій дівчині ті гроші, що встиг накопичити. Але так вже вийшло, що його навіть на весілля не покликали. А раз він не потрібен, значить і гроші його не потрібні.

До речі, частку діда в квартирі теж доведеться виплатити.

Нічого особистого, синку.

Сподобалося? Поділіться з друзями!
Мандаринка
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: